Екологічна упаковка в Україні: коли регуляції випереджають реальність
08.02.2026
У червні 2025 року в Києві відбувся семінар, що мав усі ознаки звичайної галузевої події: презентації, експертні виступи, нетворкінг між учасниками ринку. Однак одна фраза, сказана головою виконавчого комітету Української Пакувально-Екологічної Коаліції Володимиром Слабим, змусила аудиторію завмерти. «Новий Регламент ЄС вимагає не покращення існуючої системи в Україні, а побудови всього з нуля», — сказав він, додавши, що це наше майбутнє, і питання лише в тому, коли ми до нього дійдемо.
Регламент (ЄС) 2025/40 про упаковку та відходи упаковки встановив цілі, котрі для багатьох українських виробників видаються фантастичними. Упаковка, яка не відповідає високим стандартам переробки, втрачатиме доступ до європейського ринку поступово: із 2030 року під забороною опиниться пакувальна продукція з рівнем переробки нижче за 70 %, а з 2038-го — нижче за 80 %. Паралельно встановлюються жорсткі вимоги до використання переробленої сировини: виробники полімерних пляшок мають забезпечити щонайменше 30 % вторинної сировини в складі матеріалу з 2030 року, підвищуючи цей показник до 50 % до 2040-го.
Для України, де організована переробка відходів упаковки охоплює лише незначний їх обсяг, розрив між декларованими цілями та реальністю здається величезним, майже непереборним.
Проте, попри війну, що зруйнувала велику частку інфраструктури, та хаос у системі управління відходами, українська пакувальна галузь демонструє несподівану стійкість. Виробники, опинившись перед вибором між виживанням та капітуляцією, знайшли різні шляхи адаптації, кожен із яких відповідає на специфічні виклики ринку.
Масштаб проти спеціалізації: різні шляхи однієї галузі
Аналізуючи український пакувальний ринок, можна побачити чітке розмежування стратегій виживання. Візьмемо, наприклад, упаковку для молочної та масложирової продукції, потужний відсоток якої, за галузевими оцінками, забезпечує лідер українського ринку ТОВ «Інтерагропак». Виробляючи стакани, банки й кришки з поліпропілену та полістиролу для сметани, йогуртів, майонезів, масла, сиркової продукції, компанія реалізує класичну модель масового сегмента (рис. 1). Стандартизація продукції дає змогу знижувати собівартість, а масштаб виробництва створює конкурентну перевагу там, де ціна залишається критичним фактором, тоді як можливості диференціації обмежені європейськими директивами щодо безпеки упаковки для харчової продукції.
Рис. 1. Пакувальна продукція ТОВ «Інтерагропак»
Зовсім іншу логіку демонструють виробники, котрі, не маючи можливості конкурувати масштабом, обирають своєю конкурентною перевагою технологічну складність. Харківська компанія ТОВ МНВП «Аріс» Лтд, заснована 1992 року, розпочала власне виробництво упаковки у 2005-му, поступово нарощуючи потужності до кількох тисяч квадратних метрів виробничих площ. Спеціалізуючись на упаковці для агресивних продуктів та працюючи з побутовою хімією, соусами з високою кислотністю та гострими спеціями, компанія зайняла нішу, де традиційна багатошарова упаковка з п’яти різних полімерів не витримує екологічних тестів, а простий мономатеріал не забезпечує необхідного захисту від О2 та вологи.
Розробивши тришарові поліпропіленові композити з металізацією, компанія досягла поєднання бар’єрних властивостей із повною придатністю до переробки в полімерному потоці. Випускаючи мільйони одиниць упаковки щомісяця (рис. 2), компанія експортує значну частку продукції до країн Європи та Близького Сходу, що демонструє життєздатність експортної стратегії для середніх виробників.
Рис. 2. Пакувальна продукція ТОВ МНВП «Аріс» Лтд
Третій варіант адаптації демонструє фастівська компанія Univest (ТОВ «Компанія “Юнівест Маркетинг”»), яка спеціалізується на виготовленні паперової упаковки для сегментів food to go (посуд для страв та напоїв на виніс) і foodservice (паковання для виробників продуктів харчування), та активно нарощує виробничі потужності протягом останніх років (рис. 3). Виробничий комплекс компанії площею 19 тис. м² працює в безперервному режимі, обслуговуючи як локальний ринок, так і експортні контракти з європейськими мережами.
Рис. 3. Пакувальна продукція Univest
Фабрика Univest зі своїм інноваційним стаканом UniCup стала першим в Україні та одним із небагатьох у Європі виробництв, які почали виготовляти стакани з картону з водно-дисперсійним покриттям замість традиційного поліетиленового. Така технологія повністю відповідає вимогам Директиви про одноразовий пластик (SUPD).
Компанія експортує продукцію до 18 європейських країн, доводячи, що паперова упаковка може бути одночасно екологічною, безпечною, економічно вигідною та повністю відповідати вимогам законодавства країни-імпортера.
Кожна із цих компаній, обравши свій шлях, знайшла відповідь на головне питання сучасного ринку упаковки: як залишатися конкурентоспроможною, коли регуляції вимагають радикальної трансформації виробництва.
Мономатеріал: технологічна революція під тиском регуляцій
Перехід на мономатеріальну упаковку, що здається простою заміною багатошарових структур на однорідний матеріал, насправді вимагає переосмислення майже столітнього досвіду пакувальної інженерії. Традиційний багатошаровий матеріал для упаковки для кави, наприклад, складається з п’яти різних шарів, кожен із яких виконує чітко визначену функцію: BOPP (орієнтований поліпропілен) забезпечує якість друку, PE (поліетилен) створює герметичне з’єднання, EVOH (етиленвініловий спирт) формує бар’єр для О2, додатковий шар PE посилює герметичність, а фінальний шар BOPP надає механічної міцності. Така структура матеріалу, попри свою функціональність, практично не дозволяє переробити упаковку з нього, оскільки полімери, з’єднані адгезивами, неможливо розділити, і весь пакет відправляється на звалище.
Створення мономатеріальної альтернативи вимагає досягнення тих самих захисних властивостей із використанням лише одного типу полімеру. Виробники змушені вирішувати складні інженерні завдання: як забезпечити бар’єр для О2 без спеціального EVOH-шару? Як зберегти механічну міцність упаковки, відмовившись від багатошарової структури? Рішення лежить у площині молекулярної модифікації полімерів, застосування металізації для створення бар’єрного ефекту та розробки нових адгезивів без летких органічних сполук, які не заважають переробці пакета з такого матеріалу.
Українські виробники, працюючи над цією проблемою протягом останніх трьох років, досягли певних позитивних результатів, що отримали визнання на конкурсі «Українська зірка упаковки», який щороку проводить Клуб Пакувальників. Так, 2023 року перемогу здобув біорозкладний пакет (придатний до компостування) для сипких продуктів від ТОВ «НВП «Авентин» (рис. 4а). У 2025 році ТОВ МНВП «Аріс» Лтд здобуло нагороду за упаковку з плоским дном із переробного матеріалу, яка є інноваційним, функціональним та екологічним рішенням для зберігання дріп-пакетів ТМ Mad Heads (рис. 4б). На конкурсі того ж року перемогли також пакет для сухого корму для котів із мономатеріалу від ТОВ «Гуалапак Україна» (рис. 4в) та монополіетиленова твіст-обгортка для кондитерських виробів від ТОВ «ТАС Евотек» (рис. 4г).
Рис. 4. Переможці конкурсу «Українська зірка упаковки»: біорозкладний пакет (придатний до компостування) для сипких продуктів (а); упаковка з плоским дном із переробного матеріалу (б); пакет для сухого корму для котів із мономатеріалу (в); монополіетиленова твіст-обгортка для кондитерських виробів (г)
Міф про біорозкладність: коли маркетинг випереджає реальність
Біорозкладні полімери, що активно просуваються в маркетингових кампаніях як рятівне рішення для збереження довкілля, стикаються з фундаментальною проблемою відсутності необхідної інфраструктури для збирання й сортування використаної упаковки із цих матеріалів. Більшість такої упаковки, представленої на ринку, потребує промислового компостування за температури +58—60 °С та підвищеної вологості — тобто умов, які можуть забезпечити лише спеціалізовані підприємства. В Україні станом на 2025 рік не функціонувало жодного сертифікованого підприємства промислового компостування. Це означає, що «біорозкладний» пакет, потрапляючи на звичайне звалище, поводиться так само, як звичайний полімерний, не розкладаючись протягом десятиліть.
Ситуація ускладнюється даними наукових досліджень останніх років. Вчені виявили, що мікропластик із біорозкладних полімерів у природних умовах може утворюватися навіть швидше, ніж із традиційних. Більше того, за умов анаеробного розкладання на звалищах, де немає достатнього доступу О2, біорозкладні матеріали виділяють метан — парниковий газ, який у 25 разів потужніший за СО2 у контексті впливу на глобальне потепління.
Споживачі інтуїтивно відчувають цей розрив між обіцянками та реальністю. Згідно з галузевими дослідженнями, значна частина споживачів не вірить у те, що подібна упаковка справді переробляється після утилізації. Така недовіра до екомаркування формується не через споживчий цинізм, а як наслідок очевидної невідповідності між маркетинговими обіцянками та реальним станом інфраструктури переробки.
Саме тому українські виробники, орієнтовані на експорт упаковки до країн Європейського Союзу, обрали шлях розробки й виробництва упаковки з мономатеріалів, відходи якої можна переробляти в наявних потоках полімерної вторсировини. Це рішення не є ідеальним із погляду екології, але залишається чесним та реалістичним у контексті наявних можливостей української системи управління відходами.
РВВ: коли фінансові стимули працюють ефективніше, ніж заборони
Система розширеної відповідальності виробника (РВВ), що лежить в основі європейської моделі управління відходами упаковки, демонструє принципово інший підхід до регулювання, ніж традиційні заборони та штрафи. Замість простої заборони певних видів упаковки, система РВВ створює економічні стимули для виробників проєктувати упаковку з урахуванням її майбутньої переробки. Механізм працює через диференційовані збори, що значно відрізняються між країнами залежно від наявної інфраструктури та матеріалу упаковки. Така варіативність змушує виробників ретельно обирати матеріали та конструкцію упаковки, враховуючи економічні наслідки своїх рішень.
В Україні системи РВВ поки що в законодавстві не існує, вона залишається переважно декларативною. Національний план управління відходами, затверджений урядом у січні 2025 року, встановлює амбітну ціль досягнення 70%-го рівня переробки до 2033 року. Реальність є значно скромнішою: організована переробка відходів упаковки охоплює лише невелику частку відходів, сортувальні лінії залишаються рідкістю, значна частка вторсировини контролюється тіньовим сектором, а фінансових стимулів для легальних виробників практично немає.
Для прикладу, пілотний проєкт членів Української Пакувально-Екологічної Коаліції «ЕкоГромада», запущений у Київській області, демонструє потенціал системи РВВ за умов правильної її реалізації. У 2025 році за цим проєктом було зібрано 1530 т цінних матеріалів, що майже на 50 % перевищує показники 2024 року (рис. 5). Проте це лише один пілотний проєкт на десятки громад, що потребують подібної інфраструктури. Масштабування таких ініціатив вимагає системних змін: прийняття чіткого законодавства з конкретними механізмами відповідальності, створення контрольних органів із реальними повноваженнями та фінансування розбудови інфраструктури переробки.
Рис. 5. Результати збирання відходів упаковки у 2023—2025 роках за проєктом «ЕкоГромада»
Найбільший парадокс української ситуації полягає в тому, що виробники, орієнтовані на експорт пакувальної продукції до Європейського Союзу, вже зараз працюють за принципами РВВ, оскільки їхні європейські клієнти вимагають відповідності цим стандартам. Водночас виробники, що працюють лише на внутрішній ринок, очікують на створення державної системи, яка змусить їх адаптуватися до нових вимог. Таким чином, в одній країні співіснують дві паралельні реальності пакувальної індустрії.
Перспективи трансформації: від потенціалу до реальності
Український ринок упаковки 2025 року являє собою унікальний приклад адаптації промисловості до множинних викликів, що виникають одночасно. Продовжуючи працювати в умовах війни, зруйнованої інфраструктури та фрагментованої системи управління відходами, галузь демонструє інновації, отримує міжнародні нагороди й нарощує технологічну складність своєї продукції.
Виробники, обравши різні стратегічні підходи до виживання та розвитку, доводять життєздатність як масштабної стандартизації для локальних ринків, так і високотехнологічної спеціалізації для експортних ніш. Обидві моделі забезпечують економічну стійкість, відповідаючи на специфічні виклики своїх сегментів ринку.
Центральне питання, що постає перед українською пакувальною галуззю й державою, полягає не в тому, чи мають окремі компанії потенціал створювати екологічну упаковку світового рівня. Цей потенціал уже доведено через успішний експорт до вимогливих європейських ринків і визнання інновацій на галузевих конкурсах. Справжнє питання — в тому, чи зможе Україна побудувати системну інфраструктуру, що перетворить екологічну упаковку з конкурентної переваги окремих експортно орієнтованих компаній на загальний стандарт для всієї індустрії.
Реалізація цієї трансформації потребує узгоджених дій із боку держави, бізнесу та громадянського суспільства. Інвестиції в сортувальні лінії та підприємства промислового компостування, створення прозорої та економічно обґрунтованої системи РВВ, масштабні освітні кампанії для населення щодо принципів роздільного збирання використаної упаковки, а головне — політична воля для послідовного втілення прийнятих планів у життя залишаються критичними факторами успіху.
Українські виробники упаковки вже зараз конкурують на європейських ринках, пропонуючи технологічно складні рішення, які відповідають найсуворішим екологічним стандартам. Цей факт доводить наявність експертиз, інженерних компетенцій і підприємницької волі. Створення умов, за яких ці можливості реалізуватимуться не лише для експорту, але й для трансформації внутрішнього ринку, визначать, стане Україна прикладом успішної адаптації до викликів циркулярної економіки чи залишиться країною подвійних стандартів, де експортна продукція відповідає вимогам XXI століття, а внутрішній ринок продовжує працювати за логікою минулого.
Література:
1. Regulation (EU) 2025/40 on packaging and packaging waste // Official Journal of the European Union. 22 January 2025. URL: http://data.europa.eu/eli/reg/2025/40/oj
2. Про затвердження Національного плану управління відходами до 2033 року та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 р. № 1353-р // Урядовий портал. URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zatverdzhennia-natsionalnoho-planu-upravlinnia-vidkhodamy-do-2033-roku-ta-vyznannia-takymy-shcho-vtratyly-chynnist-deiakykh-aktiv-i271224-1353
3. Packaging Materials Market (2024—2030) // Grand View Research. 2024. 180 p. URL: https://www.grandviewresearch.com/industry-analysis/packaging-materials-market-report
4. Аналіз ринків пакувальної продукції в Україні. 2023 рік // Pro-Consulting. 2023. URL: https://pro-consulting.ua/en/issledovanie-rynka/analiz-rynkov-upakovochnoj-produkcii-v-ukraine-2023-god
5. Аналіз ринку пластикової упаковки в Україні. 2025 рік // Pro-Consulting. 2025. URL: https://pro-consulting.ua/en/issledovanie-rynka/analiz-rynka-plastikovoj-upakovki-v-ukraine-2021-2024-gg
6. Antonopoulos I., Faraka G., Tonini D. Recycling of post-consumer plastic packaging waste in the EU: Recovery rates, material flows, and barriers // Waste Management. 2021. Vol. 126. P. 694—705. URL: https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC8162419/
7. Torkelis A., Dvaroniene J., Denafas G. The Factors Influencing the Recycling of Plastic and Composite Packaging Waste // Sustainability. 2024. Vol. 16 (21), 9515. URL: https://www.mdpi.com/2071-1050/16/21/9515
8. Operato L., Panzeri A., Masoero G., Gallo A., Gomes L., Hamd W. Food packaging use and post-consumer plastic waste management: a comprehensive review // Frontiers in Food Science & Technology. 2025. Vol. 5. URL: https://www.frontiersin.org/articles/10.3389/frfst.2025.1520532/full
9. Packaging waste // European Commission. URL: https://environment.ec.europa.eu/topics/waste-and-recycling/packaging-waste_en
10. Всеукраїнські конкурси — 2023. Каталог конкурсів. Київ, 2023. С. 9. URL: https://drive.google.com/file/d/1sY_u0pk2fvt09oK4RwAeRmbgeECwZcgZ/view
11. Всеукраїнські конкурси — 2025. Каталог конкурсів. Київ, 2025. С. 8—30. URL: https://cutt.ly/Frhfd2P3
Редакція журналу
